Temple of narcissism

Зараз в Пузатій Хаті класний кабачковий торт за 10.50 шматок. Ніяк не можу втриматися від нього. Дуже смачний, трохи з часником, і шматочок помідора зверху.

А помідори дорогі. Візьмеш 5-6 штук, а виходить гривень на 60-т. Люблю помідори дуже. Порізати шматками, посолити і з олією. В кінці вимакати свіжим хлібом. Або змішати з щойно звареною гречкою.

А зараз гриби кинув розморожуватись. Польські, з Ашана.
Вже в цьому році збирав сам гриби - пішов на пробіжку, бачив багато строчків, наробив фоток (ліньки постити), бачив кабанів. А вже по дорозі назад натрапив на галявину сморчкової шапочки, і не втримався - зняв з себе футболку і назбирав грибів у футболку. Насмажив зі сметаною, було смачно.

Польські мабуть посмажу з гливою - купив на базарі, на площі Шевченка кіло за 15 грн. Величезний пакет.

Здається вперше замовив собі шаурму без м'яса - продавець поклав замість м'яса сир, гриби, картоплю і ще щось. На 13 гривень вийшло (з м'ясом 11). Ду-у-уже смачно. На Петрівці, біля велосипедів, через дорогу від Макдональдса.

А ще в Пузату хату зайшов недавно голоднючий, побачив щось зелене, смачне на вигляд, замовив. Сів їсти, а виявилось що там ще мідії всередині - в Пузатій хаті був якраз рибний день. Доїв тим не менше, зрадив свої принципи харчування, бо жаба почала давити.

Скоро на поїзд. Щойно побігав (29 хв.) в парку імені Чекмана. Цей тиждень був в Хмельницькому.
Підійшов до інтернету, і побачив пісеньку:
http://www.youtube.com/watch?v=Ua9DKclFKLA
Сподобалась. Китайською.
Треба йти приймати душ.

Для чого я хотів би машину, то це щоб волати пісні, коли мене ніхто не чує, під час дороги. Підспівувати. Розмовляти з самим собою з британським акцентом (це я і так часто роблю, в місті).

нема прав, нема грошей, та й не люблю я машини, боюсь водити.
а от пісень поволати було б класно.
а ще жанр "пісня чукчі" прикольний: співаю "що бачу" плюс "що думаю".

Мені здається, що ідея про те, що варто змиритися зі смертю, з її невідворотністю - це просто форма самогубства. Якби я був богом, я би вважав цю форму найогиднішою. Незалежно від того, чи є я богом, мені все одно дуже чужа і неприємна така ідея, таке пасивне самогубство.

Відраза до чужинських ідей має бути цілком нормальною, стандартною для людей справою. Як і можливість перейти до табору прихильників колись чужинської ідеї чи системи поглядів. Можливість змінитися. Іноді бажана і завжди страшна.

Зміна себе - теж форма самогубства. Нова особистість може бути побудована лише з уламків старої. Втім, можливо я помиляюсь. Я часто помиляюсь.

Вчора напився до втрати пам'яті. Від хвилювання і т.д. Додому прийшов десь в п’ять, і я цього не пам’ятаю. Рюкзак та телефон у якоїсь дівчини, якої я не знаю, і яка буде вдома після дев’ятої.
Сиджу, лежу, думаю, що я стану робити, якщо я десь зробив сп’яну дитину. Буду судитися, заберу дитину і житиму батьком-одинаком. Хвилююся про рюкзак і телефон. Думаю, кому я міг подзвонити і що ляпнути.

По результатам пиття горілки вирішив покинути роботу. І піти на іншу. Пив з директором вже фактично колишньої роботи.

Почав говорити в одній спільноті на захист ГМО. Пошкодував, і отримавши відповіді на пошту навіть не відкрив. Нерозумні люди здаються небезпечними істотами. Але сам з таким підходом я теж стаю нерозумним чомусь. Треба просто не в ЖЖ розмовляти з нерозумними (і щасливими цим) людьми, а читати щось цікаве. Наприклад про ось ці фішки, з якими я колись довго намагався розібратися (добре, що хтось вирішив написати оглядову статтю); а також статтю з классною назвою "Прискорення одомашнення лісових дерев у світі, що міняється".

Ну, і взагалі, треба зібратись, і сходити в ліс. Пошукати гриби. Do what you wanna do, man. Life is too short. Too fucking short.

Люблю Штати. Аби не їхня релігійність, взагалі було б класно.
Почитав прикольний пост одного поліглота про Сполучені Штати:
17 cultural reasons why this European never wants to live in America
Прикольно. І в коментах справжні Американці відповідають:
"And the avalanche of grotesque liberals agreeing with your tired Euro prejudices makes me praise Jesus that there are conservatives like Jon out there who defend us against your vomit of cliches. Ultimately you are a typical noxious arrogant left-wing European conformist non-thinker, a robotic automaton merely blathering the standard accusations against the US ad nauseum and pointedly declining to make criticism of anywhere else."

І навіть людина, наскільки я розумію, з Краснодара, ділиться цінною інформацією про Україну:
"Canada, seen from the Russian perspective, is really Americas Ukraine. A nobody nation that will be consumed by America."

Годину десь вбив на читання. Але прикольно.

Почитав бесіди ygam ось тут, згадав деякі свої розмови з певними персонажами, і в мене стало одним штампом в голові більше: якщо людина принципово-агресивно не любить англійську мову, це людина дуже нерозумна, і розмовляти з нею немає сенсу. Навіть якщо іноді здається спочатку, що людина розумна - це не просто не так, це безнадійно не так.
Досвід отриманий на чотирьох спробах порозумітися з подібними.
---
В мене в самого вистачає тупих принципів, але я розумію що вони тупі, і до реальності мають не пряме відношення. Принаймні, мені хочеться вірити що розумію.
Ха, перша криза, сумнів у своїй правоті, наскільки я пам'ятаю, в мене сталася класі в 1-му. Я прочитав якусь газету про СНІД, і там була рекомендація користуватися презервативами, щоб не захворіти. Тоді пішов гратися з іншими дітьми під яблунями, і про презервативи зайшла мова. Діти сказали, що вони потрібні для того, щоб не було дітей. "Які ідіоти" думав я, і мало не з піною на губах доводив, що це аби не захворіти на СНІД, а діти тут ні до чого (я ж в книжці прочитав). Я пішов тоді додому з відчуттям інтелектуальної вищості і презирством до ідіотів. Набагато пізніше я дізнався, що був неправий. Це мене дуже тоді вразило. Я досі пам'ятаю це відчуття правоти - неможливо повірити, що це може бути не так, що ти можеш бути неправий.

Я, часто, коли щось роблю, і в голові думки влаштовують бордель,
ловлю себе на думці... навіть на образі певному, картинці в голові, -
ніби я сиджу такий десь, в чомусь військово-партизанському вдягнутий,
з якоюсь вогнепальною зброєю в руках чи просто поряд, і ніби я кажу:
"от тоді, коли ми воювали з неграми...", або "ми тоді з неграми ще воювали".
І коли я продумую вимову слова "негри", я схоплююся, і ця картинка тікає.
Я не зовсім розумію, що це за така дурниця в голові, але сидить досить
міцно.

Я думаю, це певний дефіцит поваги-самоповаги - я уявляю себе такою сферичною у
вакуумі персоною, яку можна поважати, яку я міг би поважати колись малим, і мені
приємно себе таким відчути. А зброя, це мабуть бажання впевненості, бажання
відчути приємність захищеності - пам'ятаю в серіалі "Office" було таке схоже: там
один з головних героїв, босс паперової невеликої фірми, ходив у театральний гурток,
і його там не любили бо він завжди в любу театральну сценку-експромт уявляв себе зі
зброєю.

Фрейдизм якийсь. Так низько я ще не падав (obvious lie).
І до чого тут питається негри

Я ніколи не буду багатим. Я завжди буду бідним, все більше й болісніше хворим. Усвідомлення цього - дивне відчуття.
Я щойно сидів в креслі, дивився в небо, і подумки повторював про себе - "я ніколи не буду багатим".
В мене ніколи не вистачатиме грошей на те, чого мені хочеться, а правильно хотіти я не навчився, та чесно кажучи вже й не хочеться. Я злий. Коли десь читаю, що загинув якийсь депутат - я посміхаюся, і, з певним острахом, розумію, що навіть смерть малої дитини депутата чи багатія викликала б у мене принаймні внутрішню посмішку (мені було б соромно вивести її назовні).
Бідний, жадібний і злий. Не дуже розумний. Все старіший і старіший.
Просто буддизм якийсь, чесне слово:) Мені все більше і більше по барабану, пофіг. Пофігізм мій стрибає дурною кардіограмою.